Посол Украины в Молдове: Эта страна первой предоставила убежище одесситам

_2024-04-16_175425038.png

Каденция Посла Украины в Республике Молдова Марка Шевченко подходит к концу, Президент Зеленский недавно объявил, что его преемником должен стать бывший Секретарь Совета национальной безопасности и обороны Украины Алексей Данилов.

Укринформ воспользовался возможностью пообщаться с Марком Шевченко. Были затронуты темы восприятия войны России против Украины в молдовском обществе, помощи украинским беженцам, приднестровского урегулирования и консульских услуг гражданам Украины, проживающим в приднестровском регионе Республики Молдова, а также европейской интеграции, двусторонних инфраструктурных проектов и перспектив освоения европейских стран.

Одесса News публикует полный текст интервью.

— Пане Посол, як зараз сприймають війну Росії проти України у молдовському суспільстві? Чи змінилося воно протягом останніх двох років? Чи відчувають люди безпосередню воєнну загрозу з боку Росії?

— Якщо ми говоримо про молдовське суспільство, то початок війни для них асоціюється із емоційним землетрусом, порушилася звична картина світу, яку вони мали до її початку. На практиці це проявилося у надзвичайному емоційному співпереживанні і прагненні допомогти українським вимушеним переселенцям. Я не знаю майже нікого в Молдові, у кого б удома на початку війни не жили українці, які тікали від війни. У тому числі це стосується й молдовських посадовців. Під час приватного спілкування багато хто з них згадує про те, як прихищали у себе сім’ї з Миколаєва, Одеси, Херсона та інших регіонів України.

Фактично місцеве суспільство не було готове до війни з точки зору економіки, інфраструктури, готовності розмістити значну кількість людей одночасно тощо. Але вони зуміли прийняти величезну хвилю біженців, оскільки Молдова географічно дуже близька до південних і центральних регіонів України. Вони змогли цю хвилю абсорбувати, при цьому не маючи ні достатньо грошей, ні інфраструктури – за рахунок співпереживання та емоційного поштовху з боку простих людей, які просто розбирали українських біженців по своїх домівках.

Звичайно, не йшлося про найкращі побутові умови, але люди ділилися тим, що було у них самих. Важливо, що вони надали цю допомогу в найтяжчий момент. Допомога, яка прийшла вчасно, набагато цінніша, ніж та, що прийшла із запізненням.

Пізніше підключилося міжнародне співтовариство, пішли потоки гуманітарної допомоги – кошти, їжа, медикаменти, – але це було вже потім.

Наразі, коли пройшло вже два роки від початку повномасштабної агресії, якась частина молдовського суспільства стомилася від теми війни і не слідкує за розвитком подій на щоденній основі. Якась частина суспільства переключилася на свої щоденні проблеми, психологічно розслабилася, розуміючи, що російські війська на даний момент не мають жодних шансів дійти до Молдови, хоча раніше допускали, що вони могли туди дійти. Пам’ятаю часті розмови з місцевими на початку війни, коли найпоширенішим питанням було «Як Миколаїв? Стоїть? Одеса також?». Вони дуже сильно тоді відчували дихання війни. Але потім вони бачили, як ситуація стабілізувалася, співпереживали нашому контрнаступу, і зараз вони чудово розуміють, що поки Україна міцно тримає фронт, Росія не може загрожувати їм військовим чином.

— Щодо питання Придністров’я: наше МЗС чітко висловило позицію, що ми вважаємо неефективним формат врегулювання 5+2, в якому Росія виступає посередником, адже це країна-агресор. Чи підтримує Молдова таку позицію?

— Молдовська влада погоджується з тим, що формат «5+2» справді не є функціональним. Розв’язавши проти нас повномасштабну війну, Росія скомпрометувала свій статус посередника і гаранта мирного придністровського врегулювання. Україна не може сидіти за одним столом і співпрацювати, зокрема по придністровській проблематиці, з тими, хто веде проти нас загарбницьку війну.

Тому молдовська влада розуміє, що за нинішніх обставин даний формат перемовин не має перспектив. Вони намагаються розвивати діалог безпосередньо з Тирасполем з низки питань соціально-економічної взаємодії. Раніше, до війни, у Москві любили повторювати, що Кишинів повинен «почути Тирасполь». І ось нині, коли Кишинів розвиває відповідні комунікації, але без участі російських представників, це чомусь не викликає захоплення Кремля.

Молдова стала асоційованим членом Європейського Союзу, молдовська (включно з придністровською) економіка нині набагато більше залежать від європейського ринку, ніж від російського, багато придністровських підприємств постачають більшу частину своєї продукції до європейських країн, а не до Росії. І це кардинальні зміни, які відбувалися в останні роки у питанні, що стосується ролі та місця Придністров’я у складі Республіки Молдова.

На такому тлі Молдова застосовує тактику дрібних кроків, намагаючись будувати самостійний діалог з Тирасполем. На початку цього року придністровські підприємства де-факто повернулися до єдиного митного простору Молдови. Донедавна придністровські підприємці мали певні преференційні умови, що стосується митних платежів і зборів до бюджету Молдови. Але із січня цього року всі підприємства, не залежно від місця реєстрації – чи це Кишинів, чи Тирасполь, Каушани чи Бендери, – працюють на єдиних митних умовах. Жодних преференцій. Звичайно, придністровським підприємцям це не дуже подобається, але це історія про однакові умови й можливості та чесну конкуренцію. Мені здається, що цей крок піде на користь придністровським підприємцям, тому що вони отримали додатковий стимул для покращення своєї роботи, аби бути у змозі не лише утримувати, а й збільшити свою присутність на ринках Молдови і Європи.

— Днями посол ЄС у Молдові припустив, що країна теоретично може отримати членство в ЄС навіть без Придністров’я, хоча він визнає, що це було б небажаною опцією для Брюсселя. Як Кишинів ставиться до таких перспектив?

— Придністровська проблема тривалий час використовувалася Росією, щоб зупинити або хоча б загальмувати рух Молдови на Захід. Однак для молдовської влади і суспільства в цілому пріоритетом є європейська інтеграція. Нинішній уряд Молдови вважає, що процес реінтеграції країни може стати складовою частиною європейської інтеграції. Вони вважають, що в міру того, як буде відкриватися європейський ринок, відкриватиметься доступ до європейських фондів, що готуватимуть країну до роботи в умовах європейського ринку. Чим більше з’являтиметься можливостей у країни-аспіранта, придністровські підприємці, місцева влада, прості люди будуть все більше й більше зацікавлені у роботі саме на цих умовах.

Наприклад, зараз у Придністров’ї проживає понад 300 тис. громадян Молдови. Це трапилося тому, що в якийсь момент власники молдовських паспортів отримали право на безперешкодний в’їзд до країн ЄС і низки інших країн, отже молдовський паспорт став привабливим для жителів Придністров’я, які своїми діями «проголосували» за те, аби його отримати. До речі, російські посадовці полюбляють заявляти, що у Придністровському регіоні проживає близько 200 тис. громадян РФ і що їм не байдужа їхня доля. Але ж вони не кажуть про те, що одночасно у цьому ж регіоні живе понад 300 тис. власників молдовських паспортів – і дуже часто це одні й ті самі люди…

Тому я вважаю, що поступове входження Придністровського регіону в інформаційний, економічний, податковий та всі інші простори Молдови в міру поглиблення європейської інтеграції може бути успішним.

— Посол з особливих доручень Паун Роговей під час візиту до Тирасполя наприкінці лютого повідомив владі придністровського регіону Молдови про готовність розглянути питання відновлення виїзного консульського обслуговування громадян за умови наявності гарантій безпеки. Чи відомо вже про реакцію Тирасполя на цю українську пропозицію?

— Власне ця заява була зроблена після зустрічі з керівництвом придністровського регіону. Ми справді розглядаємо таку можливість, ми справді думаємо про те, що наші консули можуть відновити виїзне консульське обслуговування. У нас є деякі умови із цього приводу, і одна з них лежить на поверхні, а саме – ми мусимо бути впевненими, що нашим консулам під час перебування на непідконтрольній Кишиневу території нічого не загрожує. Ми потребуємо гарантій безпеки для нашого персоналу. Незалежно від того, чи вони є власниками дипломатичного паспорта, чи це наші наймані працівники з числа громадян Молдови.

Ми готуємося до відновлення цього процесу. До війни наші консули регулярно приїжджали до придністровського регіону, надаючи послуги нашим громадянам, яких там чимало. Зараз у цьому регіоні діє посилений режим терористичної загрози, раніше лунали звинувачення на адресу України у цьому зв’язку. Але сподіваюся, що все ж наші консули зможуть відновити виїзне консульське обслуговування. На початковому етапі ми плануємо зосередитися на соціально вразливих категоріях громадян – особах похилого віку, інвалідах, дітях, хворих та інших.

— У червні минулого року Україна й Молдова підписали угоду про будівництво мосту через Дністер у районі населених пунктів Ямпіль та Косеуць. Тоді повідомлялося, що завдяки йому українські експортери отримають найкоротший шлях із центру України до країн Центральної та Південно-Східної Європи. На якому етапі цей проєкт зараз, адже з огляду на ситуацію з блокадою польського кордону – нові транспорті коридори дуже актуальні для України?

— Звичайно, війна сплутала наші плани. І Україна, й Молдова були змушені неодноразово переглядати свої бюджети і пріоритети фінансування на користь більш термінових чи нагальних витрат. Але незважаючи на це, проєкт будівництва мосту залишається актуальним для обох країн. Підписано і ратифіковано міжурядову угоду про будівництво цього значного інфраструктурного проєкту, створено відповідну спільну комісію, яка безпосередньо займатиметься питаннями цього будівництва. Адже у проєктах такого роду завжди виникає величезна купа технічних питань, які потребують вирішення.

— Україна наразі зіткнулася із різноманітними обмеженнями свого агроекспорту в країни ЄС. За прогнозами, вони будуть посилюватися під час перемовин про вступ. Чи стикається Молдова з аналогічними обмеженнями? Чи є наші країни конкурентами на європейському ринку?

— Щодо конкретних обмежень для молдовської продукції ніякої суттєвої інформації наразі не надходило. А коли заходить мова про потенційну конкуренцію, я зазвичай відповідаю, що європейський ринок надто великий для того, щоб наші підприємства конкурували із молдовськими. Я вважаю, що обом країнам там вистачить місця. Ми можемо займати різні ніші на цьому ринку, не бути конкурентами, а надавати взаємну допомогу, в тому числі мати спільні проєкти. У нас вже є успішний досвід партнерства, зокрема в аграрній сфері. Наприклад, у 2022 році, коли частину регіонів України – традиційних постачальників аграрної продукції – було тимчасово окуповано, дефіцит певної продукції був частково компенсований зусиллями молдовських виробників. Пам’ятаю один телевізійний репортаж, де відвідувачі одного кишинівського базару скаржилися, що ціни залишаються високими навіть восени, бо, мовляв, частина молдовського врожаю спрямовується в Україну. Але з іншого боку, я переконаний, що молдовські виробники були дуже задоволені, що існує такий великий ринок, який може поглинути значну частину їхньої продукції.

Евгений Матюшенко

Больше новостей на нашем Telegram-канале: https://t.me/+K3QIJDVwDQhmNDMy

scroll to top