В Украине и мире 5 декабря отмечается Международный день волонтёров, или Международный день добровольцев во имя экономического и социального развития (таково полное название Дня волонтёров), провозглашённый решением 40-й сессии Генеральной Ассамблеи ООН 17 декабря 1985 года.
Отметит его и одесский волонтёр, руководитель Благотворительного фонда «Корпорация монстров» Екатерина Ножевникова, которая накануне этой даты на своей странице в Facebook поделилась мыслями о войне, порядочности, помощи, взаимовыручке, своими мнениями о том, что происходит вокруг неё, нас и в нас самих.
Перепечатываем её пост практически без купюр.
«Стою в черзі взяти каву. Поруч дві дуже привабливі жінки обговорюють ціни на новорічні поїздки . — Слухай. В цьому році за місяць не встигли забронювати свій улюблений готель. Тому поїдемо до Турціі. Мій замовив. П’ять діб десь виходить 80 тис. З новорічною вечерею. Ну норм,- каже інша. Беруть каву, починають обговорювати якусь модну сукню. Звичайна така собі одеська розмова.
Кожен день в кав’ярні чую, що життя «триває», і військові саме за це і стоять.
Але мій телефон живе в іншому вимірі і саме в цей момент він починає сигналити. Вам смс. Запит на пакети для 200-х. Треба 500 шт. А може й більше, якщо можна.
Останній тиждень думаю про те, що суспільство веде себе так, як йому, по суті, дозволяє держава. І більшість, на жаль, майже завжди (на мій погляд) орієнтується в своїй побутовій поведінці в першу чергу саме на дії держави. Тому, коли я бачу купу дописів про те, як люди відірвалися від війни, як вони живуть своїм життям, як вони купують там щось собі, чи святкують ялинки, чи «вессіля з тортами» замовляють, то, на мій погляд, провина (в першу чергу) лежить саме на владі, яка формулювала всі ті «победоносні» наративи протягом останього року, при цьому не на мить не зупиняючись красти, зашкварюватися в кожноденних скандалах і паплюжити вже на всіх рівнях (від місцевого до міжнародного) все, що тільки можно спаплюжити.
Це як батьки, які можуть роками розповідати, що пити колу шкідливо для здоров’я, але будуть самі пити її при дітях, то всі ці розмови до одного місця. Чи вважаєте ви, що за ситуацію, яка склалась зараз в державі, в першу чергу, провина лежить саме на представниках влади і державних установах, які формують цей «порядок денний»? Чи не вважаєте ви, що і в цьому питанні фокус провини знов намагаються перевести на людей з тих, хто дійсно винен в провалі… тут можна підставити майже любий процес в країні, в якому приймає участь влада.
Фокус провини зміщуються Так само, як, наприклад, останні два тижні, спрямовано і цілком усвідомлено намагаються змістити провину за все від «провалу наступу» до «дій умовного прапорщика Петренка в другому батальйоні» на залізного генерала.
Мені здається, що сподіватися на те, що більшість суспільства, яка не так дотична до війни як військові, родичі військових, що волонтери будуть вести себе так, як це має бути — жити в країні рожевих юнікорнів. Доки не буде прикладу з боку держави на всіх рівнях — суспільство не прокинеться. На жаль..
Не можу знайти для себе остаточну відповідь, який все ж таки відсоток провини людей, які все більше відриваються від війни, але точно вже знайшла відповідь про діючу владу — я вже просто їх ненавиджу.
Що до фрази «вони там стоять за те, щоб ми тут могли жити нормально». Ось тут точно хочеться волати вже. Ніхто не хоче вмирати, стати пораненим, з’їхати з глузду, два роки жити в холоді та багнюці чи в жарі та відсутності води. Ніхто не хоче не бачити свої родини по півроку. Ніхто не хоче лежати по півроку в шпиталях з відірваними ногами і руками, а потім все життя «з цим жити». Ніхто не хоче бути вимушеним здатися в полон і бути розстріляним… ніхто не йшов на фронт проходити всі ті муки заради вашого нормального життя! Да, навіть заради дітей! Не треба себе цим втішати.
Але їм просто ніяково, коли їм закидають, що у всіх тут має бути нормальне життя — діти хочуть свят, тьоті хочуть нових суконь та Парижу, а дяді хочуть нові автівки та в спортзал, бо в них життя має продовжуватися.
Вибачте, ніхто туди не йшов за це. Не треба собі та хоч самим брехати. І вони всі сподівалися, що держава буде стояти стіною за ними разом з суспільством. Працювати, носом землю рити кожного дня, щоб змінити ситуацію. Відмовляти собі дійсно майже у всьому, а не «жити як завжди».
Бо ті, хто опинився по своїй волі (чи не по своїй вже) на захисті держави, дійсно відмовили собі у всьому. Від побутових умов до майбутнього і все частіше і частіше вони відмовили собі в шансі бути живими.
Заради того, щоб у країни був цей шанс.
Вся країна мала зробити те ж саме і тільки тоді б в нас був шанс. Всі разом! А ми все знов проїб…и.».
Одесса News информировала о митингах, проходивших в Одессе с асгуста, против неадекватных, не нужных в военное время тендеров, выделения средств городского бюджета не на нужды ВСУ, а на ремонт фасадов, латание дорог, закупку цветов для очередного «возложения». Их инициатор — Екатерина Ножевникова.
Фото: Екатерина Ножевникова/Facebook
Больше новостей на нашем Telegram-канале: https://t.me/+K3QIJDVwDQhmNDMy
