Завершено зйомки фільму «БожеВільні» за сценарієм одеситки, володарки 33 міжнародних сценарних премій Ксенії Заставської на тему каральної психіатрії у СРСР.
Ксенія Заставська (справжнє прізвище — Оксана Присяжнюк, — ред.) з цієї нагоди люб’язно відповіла на запитання кореспондента Одесса News.
— Пані Оксано, чому ви вирішили торкнутися такої важкої теми?
Напевно тому, що до мене ніхто не наважувався написати сценарій про ці події. І про таке ганебне і страшне явище мало хто знав. Взагалі, я люблю відкривати у своїх творах маловідомі сторінки історії. Так було, наприклад, зі сценарієм «Щедрик». Я написала його у 2014 році, коли багато хто не знав, що наш «Щедрик» це всесвітньо відомий «Carol of the Bells». Мене навіть питали, чи то є правда. Це сьогодні «Щедрик» лунає на Різдвяні свята, і кожен знає нашу відому українську пісню, а девʼять років тому все було інакше.
— Як ви самі дізналися про каральну психіатрію?
Вперше я стикнулася із жертвою каральної психіатрії, коли мені було 15 років. Ми переїхали з батьками до нової квартири. Згодом я помітила, що поверхом нижче мешкає дивний сусід: він постійно ходив і озирався, ні з ким не вітався, вночі міг прийти до будь-кого і сказати, що за ним стежать. Двері його квартири були часто відчинені, і було помітно, що посеред кімнати стоїть великий гумовий човен. Коли чесно, ми, підлітки, його боялися. Іноді його забирала швидка…
Одного разу сусідка познайомилася з його братом і той розповів, що «дивак» був полковником КДБ, а потім «захворів». Я не повірила. Але через кілька років побачила сусіда у формі полковника, він повертався зі святкування дня перемоги і тримав у руках квіти. Тоді я вперше замислилися над його долею.
Після смерті сусіда десь наприкінці 90-х років його брат розповів, що полковник КДБ намагався втекти з СРСР на човні, але йому не вдалося. За це його запроторили до психіатричної лікарні, де фактично перетворили на істоту. А коли чоловік щось намагався згадати, його знову забирали і «лікували».
Така сумна історія. Але саме через цю історію я почала цікавитися таким ганебним явищем, як каральна психіатрія.
— Саме цю історію ви використали у сценарії?
Ні. Ця історія підштовхнула мене до теми вивчення минулого. Я прочитала багато спогадів дисидентів. І кожна окрема доля людей, які пройшли катівні спеціальних психлікарень — це трагедія. Зі спогадів я дізналася, що існували спецлікарні, які було обнесено колючим дротом, стояли охоронці на вишках, як у вʼязницях. І саме туди спочатку відправляли всіх дисидентів. Там над ними знущалися гірше, ніж у катівнях. Після великих доз препаратів люди перетворювалися на істот — «овочів», як їх називали.
Особливою жорстокістю «прославилася» Дніпропетровська спеціальна психіатрична лікарня. Всі, хто там перебували і змогли повернутися до нормального життя, описували суцільні жахіття. Потім таких «овочів» переводили до звичайних психіатричних лікарень, звідки могли виписати. Всім ставили однаковий діагноз: «млявоплинна шизофренія» («вялотекущая шизофрения»). Хоча ніде в світі такого діагнозу не існувало. Тобто він був придуманий радянськими психіатрами. І все це відбувалося не в 37-у році, а тривало до кінця 80-х.
Цивілізований світ не міг закривати очі на подібні злочини і 1983 року Всесоюзне наукове товариство невропатологів і психіатрів СРСР було виключено зі складу Всесвітньої психіатричної асоціації.
— Сценарій заснований на спогадах дисидентів?
Так. Але всі образи героїв вигадані. Для мене важливо було показати не тільки катівні і знущання, а життя людей, які вирішили піти проти радянської влади. Там є і кохання, і дружба, і підступність, і зрада. Я давно хотіла написати на цю тему, але часто чула, що це буде важко і нецікаво…
Одного разу я розповіла про свої задуми подрузі — відомій українській актрисі. Вона згадала, як під час зйомок у картині Івана Миколайчука, що проходили на його Батьківщині у містечку Чортория, вона побачила гарний маєток. Актриса зацікавилась їм і під час перерви підійшла, щоби роздивитися. Зʼясувалося, що там знаходився Будинок для літніх людей. Поки вона розглядала споруду, до неї підійшов літній чоловік і розповів, що в цьому маєтку була розташована психіатрична лікарня загального типу, в якій він працював. Саме цей лікар розповів моїй подрузі багато історій, які вона переповідала мені.
Після цієї розмови я остаточно вирішила, що напишу сценарій на тему каральної психіатрії.
— Сценарій мав назву «Межа забуття»? Чому ви змінили на «БожеВільні»?
Це не я змінила, а компанія-виробник. Назви дуже часто змінюються. Хоча мені «БожеВільні», відверто кажучи, не подобається. Я, коли дізналася про цю назву, то спитала у продюсера, яким чином буде перекладено це на англійську мову, бо вважаю, що фільм повинні бачити не тільки в Україні, а й за її межами. «Crazy» — по-перше часто зустрічається у світовому кінематографі, по-друге, як на мене, не відповідає темі.
Після нашої розмови, як я зрозуміла, англійською дали назву «Діагноз: дисидент»! Гарна назва. Як на мене, й для українського глядача мала бути саме така назва.
— Як проходили зйомки?
Коли чесно, за договором, я не маю право розповідати про знімальний процес, тільки про сценарій. Крім того, мене не запрошували на знімальний майданчик, тому я не знаю, як саме проходили зйомки. Скажу відразу, що і фільм я не бачила. Мені самій буде цікаво побачити, як втілився мій сценарій на екрані.
— А сценаристів не запрошують на знімальний майданчик?
Хтось запрошує, хтось — ні. Хоча з режисером спочатку в мене склалися гарні відносини. Памʼятаю, як він попросив змінити початок сценарію, а часу вже не було, бо лишалося два дні до подачі на пітчинг Держкіно. Крім того, прохання він виказав ввечері, а ранком я вилітала на Київ, де брала участь в Мистецькому Арсеналі. Довелось за ніч переробити.
Режисер був у захваті. Ми пройшли у другий тур. За правилами у другому турі режисер та продюсер повинні презентувати проект, тобто вже не сценарій, а саме проект — представити кошторис, локації, тизер та таке інше. Тоді ми разом з режисером готували презентацію — писали тексти для акторів, коротко описували проект, готували текст для його промови, щоби переконати суддів у важливості майбутнього фільму.
Відверто кажучи, це вже не входило до моїх обовʼязків, але мені хотілося допомогти, бо для режисера це був дебют у повнометражному кіно.
От ми разом і виграли. Проект тоді посів друге місце і поступився тільки чудовому сценарію «Бачення метелика». Але потім довго не розпочиналися зйомки з невідомих мені причин. Потім розпочалася пандемія ковіду…
Більше режисер на звʼязок вже не виходив. Вірніше, він написав мені один раз через рік після закінчення знімального процесу, але це вже зовсім інша історія.
— Чого ви очікуєте від втілення вашого сценарію «БожеВільні»?
Я хочу, щоби люди знали якомога більше правди, яку приховують досі. Всі, хто дуже полюбляє СРСР і мріє повернутися у ті часи, чомусь згадують морозиво за 22 копійки і дешевий хліб. Напевно, коли вони будуть знати більше про злочини радянської влади, то пройде ця любов до всього радянського, яку вони передають своім дітям та онукам. Крім того, коли знаєш свою історію, то прагнеш, щоби такого більше ніколи не сталося.
P.S. Фільм «БожеВільні» вийде на широкий екран наступного року.
Як повідомляла Одесса News, лідером кінопрокату в 2023 році стала стрічка «Щедрик», автором сценарію якого є одеська письменниця Ксенія Заставська.
Фото: Dzyga MDB
Больше новостей на нашем Telegram-канале: https://t.me/+K3QIJDVwDQhmNDMy
