Бывший командующий Военно-морскими силами Украины Сергей Гайдук дал интервью изданию «Укринформ», которое Одесса News предлагает своим читателям в полном объёме.
Сейчас Сергей Гайдук руководит в Киеве детским яхт-клубом.
— Скажіть, будь ласка, чому ви вирішили стати керівником дитячого яхт-клубу?
— Мотивація одна — я, бувши юнаком, ухвалив рішення стати моряком. Близько 40 років я присвятив службі, починаючи від курсанта вищого Військово-морського училища, закінчуючи командувачем Військово-морських сил. Коли я отримав пропозицію очолити яхт-клуб, у мене вже було сформовано глибоке розуміння двох речей: найбільше від війни потерпають діти й люди похилого віку. Перші — це майбутнє країни, а другі — це ті, завдяки яким Україна втрималася на плаву. Наш клуб працює заради обох груп.
По-друге, моє рішення пов’язане зі стратегічним баченням ситуації. На жаль, Україна має сталі тенденції бути більше аграрною, аніж морською, річковою країною. Дивлюся на це з точки зору реалізації локальних проектів, які б стали прикладом для інших регіонів.
По-третє, розумію, наскільки важливими для наших захисників на фронті є процеси соціалізації й адаптації. Як директор яхт-клубу я можу реалізовувати ініціативи, пов’язані з допомогою військовим, ветеранам війни. Щобільше, ми хочемо зробити нашу програму всеукраїнською, поділившись досвідом з іншими регіонами, де, безумовно, теж є ветерани війни. Ми готові підказати всім, хто теж захоче займатися цим.
— Хто і як започаткував соціальний проект адаптації й соціалізації учасників бойових дій?
— Учасників процесу достатньо. Якщо узагальнити, не називаючи конкретних людей, то це — комунальне підприємство Київської міської державної адміністрації “Київський палац дітей і юнацтва”, на базі якої функціонує дитяча вітрильна школа. Це Вишгородська районна військова адміністрація, яка дала офіційне розпорядження і дозвіл на використання акваторії з дотриманням заходів безпеки і використання причальної інфраструктури КПДЮ для проведення дитячих навчально-тренувальних і спортивних заходів, програми з адаптації і соціалізації учасників бойових дій. Очевидно, це наші військові, які виконують завдання в акваторії Київського моря, тому всі наші дії погоджуємо з ними. Ми глибоко розуміємо специфіку функціонування клубу в умовах воєнного стану: заходи безпеки, план дій під час повітряних тривог, укриття. Під час реалізації практичної частини програми до нас доєднався Всеукраїнський центр здоров’я населення України “Спорт для всіх”. Під кожен захід додатково розгортають майданчик з активними іграми, реалізовуючи програму Президента України “Активні парки”. Ми готові працювати з партнерами для вдосконалення програми й процесів соціалізації й адаптації. Зараз ми активно просуваємо проблему санвузлів з пандусами, спеціальних спусків на яхту, адаптованих причалів. Не зайвим були б тренажери для людей з протезами. Це допомогло б їм адаптовуватися через здоровий спосіб життя, а не через алкоголь, умовно.
— На вашу думку, наскільки цей проект ефективний?
— Я б говорив не про ефективність, а про необхідність такого проекту. Наші люди, на жаль, потрошку починають звикати до війни, а подібні проекти стали б нагадуванням, що війна досі триває. Окрім того, це дає надію нашим військовим, що про них пам’ятатимуть, їм допомагатимуть після перемоги. Тому я постійно наполягаю на тому, що для нас важливо функціонувати під державною “парасолькою”. Така програма повинна вирости із ситуативної в національну, бо цього заслуговує кожен український захисник.
— Як колишній командувач Військово-морських сил України, скажіть, наскільки велика різниця у якісних і кількісних показниках між російським й українським флотами?
— Я, фактично, стояв біля витоків формування національного флоту. Він, в основному, формувався внаслідок розподілу Чорноморського флоту колишнього Радянського Союзу. Ситуація здавалася комічно-трагічною вже тоді, у 1996 році. Спочатку Чорноморський флот домовилися поділити порівну, а закінчилося тим, що співвідношення було 80 на 20 не на нашу користь. Це була трагедія для України… Те, що, за домовленістю, нам передавали росіяни, було старе і варварськи розграбоване. Як наслідок, ми витратили дуже багато часу на відновлення технічної готовності, боєздатності техніки, на формування екіпажів. Корабельний склад був різнорідний, тому це додавало складності під час формування угруповань на морі. Чергова помилка стосувалася державних рішень щодо дислокації російського Чорноморського флоту у Криму. Під Сімферополем базувалася авіація, функціонувала система арсеналів, баз, складів РФ. Цей процес не зупинила навіть війна в Грузії, конфлікт на Тузлі. А потім було політичне рішення (уряду Віктора Януковича — Ред.) з продовження дислокації Чорноморського флоту в Криму до 2045 року… Це дуже велика трагедія для України, українського флоту. Підсумовуючи сказане, зауважу, що станом на 2014 рік флот РФ був значно сильнішим за ВМС України за всіма показниками.
Зараз ми спостерігаємо тенденцію з пошуку нових технологій. Війна — це трагедія, але водночас вона стимулює прогрес, пошук нових зразків озброєння, нові способи застосування сил, апробацію певних тактик, стратегій. Ще одним недоліком українського флоту, порівняно з російським, є його москітність.
— Що ви маєте на увазі?
— Москітний флот — це катери прибережного плавання, які можуть виконувати завдання лише в межах територіальних вод. Моя команда була противником подібних тенденцій. Ми вважали, що Батьківщину варто захищати від берегів противника. Мова про стратегію “довгої руки”. Ракетний крейсер “Москва” показав, що застосування крилатих ракет дає можливість завчасно і на великих відстанях вражати противника, знижуючи його бойовий потенціал.
— Поясніть, будь ласка, наскільки визначальним є фактор моря у повномасштабній російсько-українській війні?
— Море — це не просто операційна зона, де між собою змагається коаліція флотів. Море першочергово пов’язане з економічною діяльністю. Війна на суходолі, на морі — це війна не матроса проти матроса або солдата проти солдата — це війна економік країн. Її виграє країна з потужнішою економікою, мобілізаційним ресурсом. Через це морську і річкову акваторії варто розглядати у двох площинах: військовій й економічній. Мова про зовнішньоекономічну діяльність, зернові коридори, постачання обладнання ленд-лізу морським шляхом… ВМС — це про симбіоз військової й економічної доцільності. Це особливо помітно з 24 лютого 2022 року. Завдання флоту полягає у забезпеченні економічної діяльності на морі, захисті торговельних і цивільних об’єктів від засобів ураження противника.
— Які завдання виконують російські військові кораблі у Чорному морі?
— Їх завдання полягає у використанні ударної зброї по містах, цивільним і військовим об’єктам. Варто також зауважити, що військово-морські сили, флот — це не лише кораблі, а й підводні човни, авіація, морська піхота, логістика. Це, фактично, міні збройні сили. Вони здійснюють дистанційний вплив на об’єкти з використанням ракетних ударів. Також потрібно брати до уваги берегові радіотехнічні підрозділи, системи розвідки. Діяльність Чорноморського флоту має комбінований підхід, в основу якого закладено ураження цілей. Паралельно вони виконують завдання з блокування економічної діяльності, контролю Азовського моря, режимом плавання в Керченській протоці тощо. Це складний комплекс вирішення першочергово політичних, політично-військових питань в акваторії.
— Яке судно можна вважати головною ударною силою України на морі, на вашу думку?
— Я — прихильник різнорідного застосування сил. Так само як один солдат в полі — не воїн, один корабель у морі — не флот. Ми повинні зосередитися на комбінованому використанні сил і засобів. Я вважаю, що основний акцент варто робити на береговий ракетний комплекс “Нептун”, на “Гарпун”, який нам постачають партнери. Це якраз і є стратегія “довгої руки”. Вже підлаштовуючись під наявні сили, можна проводити повітряну і морську розвідку, застосовувати засоби радіоелектронної боротьби. В комплексі це становитиме загрозу для ворога.
Так само як один солдат в полі — не воїн, один корабель у морі — не флот
— На початку повномасштабного вторгнення затопили фрегат “Гетьман Сагайдачний”, щоб він не дістався ворогу…
— Корабель знаходився у Миколаєві на ремонті. Віроломне просування ворога змусило керівництво фрегата “Гетьман Сагайдачний” ухвалити рішення з часткового виведення з ладу корабля. Евакуювати його з Дніпро-Бузького лиману у відкрите море було просто нереально.
— Наскільки доцільним було це рішення?
— Говорити про це зараз немає сенсу. Однозначно, краще, коли командир ухвалює рішення, а не навпаки. Командир корабля взяв на себе відповідальність за корабель, екіпаж, тому він — молодець. Окрім того, експлуатаційний термін “Сагайдачного” — 25 років, а його побудували у 1993 році. Просто порахуйте…
— Як щодо крейсера “Україна”? Він назавжди залишиться в Миколаєві символом радянського минулого? Чи можливо його добудувати, чи варто це робити?
— Це вкрай нерентабельно. Непрофесіонали вважають, що це Україні потрібно. Люди, які дотичні до морської діяльності й глибоко орієнтуються в ній, розуміють абсурдність цієї думки. У Миколаєві стоїть корпус, а відповідного обладнання немає. “Україна” — це ракетний крейсер, на якому ні ракет, ні ракетних комплексів… Особливість так званого радянського оборонно-промислового комплексу в кооперації. Зібрати всі частини цього крейсера зараз неможливо. Водночас, він діє в комплексі: його потрібно охороняти, виготовляти під нього ракети, зберігати їх. А ще це — велика ціль, яку можна спокійно дістати, умовно, під Одесою. Вибачте, “навіщо козі баян”?..
— Що з ним робити?
— Його можна використовувати як музей, як навчальне судно. Там можна готувати курсантів, начитувати їм лекції, організувати практичні тренажери без виходу в море.
Вода — це найдешевший вид транспорту. По воді можна доставляти все: від кавунів до снарядів…
— Скільки Україні коштуватиме створити комбінований флот?
— Сподіваюся, що закінчу писати докторську дисертацію з питань морської безпеки. Все повинно починатися з державного рівня. Президентська гілка, виконавча, законодавча, РНБО повинні сказати “так” державній морській політиці, важливості моря, річки. Це стосується не тільки військової, а й економічної доцільності. Вода — це найдешевший вид транспорту. По воді можна доставляти все: від кавунів до снарядів… У нас є річки, моря, шлюзова система. Тому, перш за все, варто ухвалити закон про державну морську політику, який чітко визначив би гравців і правила гри. Напрям, доцільність, термін і відповідальність за результат повинні стояти фундаментально в цьому питанні. Варто убезпечити програму від закриття в майбутньому, як це сталося після указу Президента Ющенка про “Україну як морську державу”. Наступна влада скасувала його. Розбудова флоту — це складний процес. Для побудови одного корвету потрібна кооперація 150 підприємств національної економіки й 30 — зовнішніх. Зараз ми не маємо державної програми з кораблебудування, тому говорити про конкретні цифри не можна.
— Скільки коштує побудувати фрегат рівня “Гетьмана Сагайдачного”?
— Я думаю, що це — сотні мільйонів доларів. Все залежить від начиння, адже корпус — це 30 відсотків ціни. Важливим також є той факт, що міжнародні партнери зацікавлені у системі постачання, а не одиничній побудові.
— Ви позитивно сприйняли появу на світ корвета типу “Ада” в Туреччині. На вашу думку, “Іван Мазепа” не “малий” для ролі флагмана українського флоту?
— Безумовно, ні. Його достатньо для виконання завдань і в Чорному морі, і у світовому океані. Ми ж мали досвід участі “Сагайдачного” в операціях “Активні зусилля”, “Морський щит” в Індійському океані, коли боролися з піратством у рамках операції ООН. Такого класу кораблів достатньо для того, щоб захистити українське судноплавство і виконувати завдання в рамках міжнародних коаліцій у морях й океанах.
— Він — ракетний?
— Можуть бути різні варіанти, але, за планом, на ньому повинні розмістити ракетні засоби.
— Як нам доправити його в Одесу, коли він буде готовим до експлуатації, якщо Чорноморський флот РФ блокує море?
— Взагалі в серії повинно бути чотири фрегати такого класу. Питання повернення їх в Україну лежить у політичній, а не військовій площині. Вони базуватимуться в українському Севастополі, Одесі, Донузлаві. Чому б ні?
— Які сили й засоби наземного базування України не дозволяють Росії знову спробувати висадити десант в Миколаєві та Одесі? Чи є така вірогідність у майбутньому?
— Це називається висадка десанту заради висадки десанту. Подібні операції проводять залежно від ситуації на суходолі. Якби вони зробили коридор, окупували Миколаїв, Одесу, — тоді це можна було б зробити. Зараз це вже не має жодного сенсу. Якщо росіяни, умовно, спробують висадити десант в Одесі, то ми їх банально знищимо. Десантування — це один з найскладніших видів морських операцій. Є логіка висадити його в Бессарабії й говорити про коридор до ПМР. Це ще можна було б пояснити логічно. Але зараз навіть такої вірогідності фактично немає.
Якщо росіяни, умовно, спробують висадити десант в Одесі, то ми їх банально знищимо.
— Однією з найуспішніших операцій ВМС України було знищення ракетного крейсера “Москва” українським “Нептуном”. Чи є у нього шанс стати візитівкою ВМС України у світі після нашої перемоги?
— У випадку з “Москвою” було комбіноване застосування сил і засобів. Наскільки я знаю, “Нептун” — це продукт кооперації десятка підприємств. Окрім того, варто зауважити, що об’єкти, на яких його збирають, є потенційною ціллю російських крилатих ракет. Звісно, було б вкрай ефективно, якби наш флот був обладнаний одним типом ракет, став візитівкою, якщо хочете.
— Чому?
— Бо це значно спрощує процеси. База приготування, зберігання, підготовки, подача на кораблі й авіацію значно спрощується. Окрім того, якщо ми оперуватимемо одним класом ракет, то потребуватимемо меншої кількості спеціалістів. А вони, як відомо, з неба не падають. Щоб виховати їх, потрібно щонайменше 5 років. Потім на базі Військово-морського інституту розгорнути навчально прикладну батарею, класи, тренажери. Мені у 2014 році запропонували зробити паузу з навчанням в Одесі й рік не готувати спеціалістів для флоту. Тоді я казав, що за 5 років на флот не прийде жодний офіцер. На щастя, процес тоді вдалося запустити.
— Скажіть, будь ласка, як вдалося знищити крейсер “Москва” з урахуванням того, що у нас немає радарів, які могли б розпізнати цей корабель?
— Епізод зі знищенням “Москви” увійде до секретних навчальних підручників. На ньому навчатимуться інші. Але якщо говорити про сам процес знищення ворожих кораблів, то тут варто розпочати з того, що це — послідовність дій. Спочатку варто отримати розвіддані, звірити їх і діяти відповідно до реакції ворога. Якщо він в русі, то необхідно вирахувати його маневр, прослідкувати тенденцію, з’ясувати всі деталі руху. Лише потім можна говорити про вказівки ударним силам і безпосереднє ураження. Крім того, можна імітувати свої дії, відволікти противника. Знищити корабель, тим паче “Москву” — це ціла наука.
Епізод зі знищенням “Москви” увійде до секретних навчальних підручників
— Чи можна було б звільнити острів Зміїний, якби не втопили “Москву”?
— Так, адже цей крейсер ні на що в ситуації зі Зміїним не впливав.
— Яке значення Зміїного для України у війні з Росією?
— Річ у тім, що це — наша територія, тому нею неправильно було б розкидатися. По-друге, тримаючи там військовий контингент, ти маєш прикордонну заставу і контролюєш процес судноплавства. Це певний форпост України. У флоті є поняття корабля радіолокаційного дозору, який висувається вперед, як авангард. Він веде розвідку, займається радіотехнічним спостереженням. У цьому випадку острів Зміїний — це нерухомий корабель дозору висунутий в море.
— Поясніть, будь ласка, для людей, далеких від морської справи, чому ми не вражаємо ворожі кораблі, маючи в арсеналі далекобійні ракети “Нептун” (250 км дальності — ред) і “Гарпун” (150 км — ред)?
— Щоб застосувати керовану ракетну зброю по кораблях, потрібно виявити ціль. Варто пройти весь ланцюжок, починаючи з розвідки. Ракета — це вкрай дорога річ, тому “пуляти” її аби-куди просто, але ж не буде потрібного результату. Чи маємо ми право витрачати гроші в порожнечу — риторичне питання. Кожна ракета повинна мати свою ціль, а для цього необхідно провести цілий ряд заходів з підготовки удару.
— Як тільки цей ланцюжок повністю складеться, ми використаємо ракетні комплекси?
— Так! Зараз вважають, що використовувати надводні дрони — це ефективніше. Як мінімум, це менш витратно з енергетичного й економічного боку. Якщо з військової й економічної точки зору вигідно використовувати безпілотники, то їх варто використовувати, здобуваючи той результат, який є, — танкер, десантний корабель. Тому, як то кажуть, так тримати!
— У чому основна перевага дрона над звичайним кораблем?
— Мінімально ефективна відбиваюча поверхня.
— Що це означає?
— Його складно виявити й прослідкувати, особливо в нічний час, за поганих погодних умов. Їх можна розгорнути на значній відстані й убезпечити від сил ураження ворога. Дрони також можуть працювати в зануреному стані, коли над водою видно лише антену. Виявити її надскладно. Багато залежить від людського фактора, від напруженості операторів, які знаходяться за радіолокаційними станціями.
— Наскільки серйозні пошкодження водний дрон може завдати кораблю?
— За попередніми показниками, ми говоримо про 450 кілограмів у тротиловому еквіваленті. Така вибухівка була на дроні, який “пришвартувався” до великого десантного корабля “Оленегорский горняк”. Ми маємо розуміти, що корабель — це складна інженерна конструкція. Він потоне тоді, коли три суміжні відсіки будуть повністю затопленими. А от якби цей дрон влучив у місця зберігання боєприпасів, то ситуація кардинально змінилася б на нашу користь. Все залежить від того, куди влучити.
— Як протистояти російським підводним човнам?
— Є декілька видів впливу на підводні човни. Перший стосується виявлення і знищення човна під водою, але це — надскладно. Навіть говорити немає сенсу. Більш ефективно було б завдати удару по пунктах дислокації підводних човнів, коли вони знаходяться в надводному положенні в пункті базування. Вразити ціль, обмежену в маневрі, — це найефективніший спосіб боротьби з нею.
— Як очистити Чорне море від морських мін?
— Проводити протимінні операції.
— Скільки часу і засобів знадобиться для повного очищення моря?
— Я свого часу керував бригадою, яка займалася розмінуванням Чорного і Азовського морів, річок. Тоді ми працювали з боєзапасом ще Першої світової війни. Я вже не кажу про Другу світову. Це дуже тривалий і непростий процес.
Повірте мені, міни спливатимуть на поверхню, прибиватимуться до берега і через 10-20 років
— Десятки років?
— Все залежить від безпеки судноплавства. Під час ізраїльсько-арабської війни багато мін було в переході з Середземного моря до Індійського океану. Там проводили спеціальні операції із застосуванням кораблів-тральщиків, вертольотів-тральщиків, водолазів, дронів. Можемо використати цей досвід. Після нашої перемоги буде відповідна програма, ініційована ООН під гаслом безпечного цивільного судноплавства. Його дозволять лише за умови проведення розмінування міжнародною коаліцією сил із застосуванням необхідних засобів. Лише після кваліфікованої оцінки безпеки місцевості знову відкриють цивільне судноплавство.
Хоча, повірте мені, міни спливатимуть на поверхню, прибиватимуться до берега і через 10-20 років. У 2007 році в Севастополі ми знайшли німецьку міну часів 2 світової війни. Тоді довелося підіймати її дистанційно, буксирувати й підривати електричним способом. У нашому випадку варто також думати про річки, в яки теж можуть плавати міни.
— Чи можливо звільнити Крим без нейтралізації російського флоту в Чорному морі?
— Я вважаю, що російський флот в Криму — це тимчасове явище. Ми спостерігаємо сталу тенденцію, коли вони переміщаються до портів Кавказу. Раніше росіяни говорили про існування програм з дообладнання новоросійського порту, спільного базування військових кораблів і цивільних суден. Їм варто подумати ще над базуванням авіації в іншому місці.
Я не знаю, що вони будуть робити зі зброєю, базами і складами, якими буквально усіяний весь Крим. Думаю, вони це залишать нам, коли тікатимуть. Тисячі вагонів стрілецької й артилерійської зброї, боєприпасів, ракет різного калібру доведеться залишити в Криму. Це буде дуже цікаво.
— Ми звільнимо Крим?
— Однозначно, це навіть не обговорюється. Ми використаємо комбіноване застосування сил спеціальних операцій, сухопутних підрозділів, авіації, десантно-штурмових військ, морської піхоти, флоту й важкої техніки. Таким чином вдасться звільнити не лише Крим, а й вийти на кордони 1991 року.
Віталій Ткачук, Київ
Фото Геннадія Мінченка
Больше новостей на нашем Telegram-канале: https://t.me/+K3QIJDVwDQhmNDMy
