Уроженка Днепропетровска, но с 13 лет проживавшая в Одессе, Оксана Баюл, фигуристка, первая олимпийская чемпионка независимой Украины, переехавшая жить в США в 1994 году, дала интервью Укринформу.
Одесса News размещает его в полном объёме.
— Як ви відреагували на ракетний обстріл з боку Росії, внаслідок якого зазнав пошкоджень спорткомплекс “Метеор” у Дніпрі?
— “Метеор” дав мені квиток у життя. Я зателефонувала Вікторії Палзикіній, яка також із “Метеора”. Вона нагадала мені, як ми дітьми каталися на мотузці й падали на мати в цьому спорткомплексі. Коли я росла, то асоціювала спорт з мріями. Я любила свою справу, тому тренування не були для мене випробуванням. На підсвідомому рівні я відчувала, що на “Метеор” теж прилетить. Це один із найстаріших спорткомплексів України, в якому зараз тренуються представники водних видів спорту. Він став домівкою для неймовірної кількості іменитих спортсменів, тому й був ціллю росіян. Цей черговий теракт торкнувся й мене. Це вкотре доводить, що росіяни мають на меті знищити все, що приносить Україні результати у всіх можливих галузях, зокрема, в спорті. Вони хочуть викреслити нас з історії, але вдавляться брати нас голіруч. Не візьмуть! Моя медаль була, є і залишиться за Україною.
— Чим зараз живе перша олімпійська чемпіонка незалежної України?
— Я – людина, яка здійснила фактично всі свої дитячі мрії. Мені вдалося здобути золоту медаль Олімпіади. Хоч мої батьки померли, а це не могло не позначитися на вмінні вибудовувати сім’ю, я зі своїм чоловіком уже 13 років разом. У мене росте восьмирічна донька. Зі мною все добре, з одного боку. Водночас, мені дуже неспокійно через напад Росії. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я спустилася до чоловіка в офіс і запитала його, що відбувається. У нас у США на телебаченні навіть порядок денний на той момент не змінився. За кілька годин американці почали дізнаватися про вторгнення. Україну почали бомбити, у містах увімкнули сирени – це дуже страшно. Я одразу зателефонувала всім своїм друзям в Україні, але, очевидно, ніхто не міг пояснити, що буде далі.
24 лютого я повезла доньку в піцерію. Досі пам’ятаю, як у мене тремтіли руки. Потім я почала вмикатися в процес і дала кілька великих інтерв’ю про війну. На противагу, я завжди розуміла, що не маю права говорити від імені людей з України. Хоч я завжди за неї, але в той момент була далеко від епіцентру подій. Як наслідок, вирішила допомагати з контактами українців для місцевих журналістів. Ми ж не в кам’яному віці живемо. Ну, не всі, точно…
— Чому ви вирішили повернутися до активної діяльності в інформаційному просторі?
— Я повернулася в інформаційне поле після заяви президента Міжнародного олімпійського комітету Томаса Баха про “нейтральних” росіян. Тоді я відчула, що можу допомогти й робитиму для цього все, що в моїх силах. Знаєте, бувають моменти, коли твої людські якості беруть гору і потрібно стояти на своєму. Я не можу реагувати на події без чіткої позиції. Казати, що, мовляв, це мене не стосується, бо я в США, – було б неприпустимо. Слова Баха стосувалися моєї спортивної сім’ї, з якою я пройшла чималий шлях, тому не могла залишатися осторонь.
У мене складається враження, що я в Україні живу. Коли Томас Бах почав проштовхувати ідею з поверненням росіян, я одразу ж подзвонила Українській федерації фігурного катання. Я сказала про те, що нам потрібно зібратися разом і записати відео з вимогою не допускати російських фігуристів до змагань. Крім того, ми запланували листи до Міжнародної федерації фігурного катання (ISU), до Комісії атлетів… Ми записали гарне відео, в якому висловилося багато спортсменів. Наша команда дала зрозуміти, що росіян на змаганнях ми бачити не хочемо. У червні вже був з’їзд ISU, на якому вирішили, що росіянам краще посидіти вдома. Територіально Росія – це велика країна, тому нехай там між собою змагаються.
— Наскільки великий вплив Росії на фігурне катання? Чи може це стати причиною їхнього повернення до змагань?
— Зараз російські фігуристи перебувають у Росії. Квитки на їхні льодові шоу роздають безкоштовно, адже на них не хочуть дивитися. Ці льодові вистави Навки, Авербуха тощо спонсорують з фонду Путіна. Ця псевдовелич Росії у фігурному катанні роздута. Про велич Росії говорять лише в Росії. Одного разу в 2006 році мене запросили на Красну площу взяти участь у льодовому шоу Іллі Авербуха. Я приїхала, відкаталася, але сказала, що це наша перше й остання співпраця. Вони мені прив’язали до ковзана пристрій, який мав би зробити феєрверк, але очевидно, нічого з цього доброго не вийшло. Це – не мій рівень. Жоден бізнесмен, який себе поважає, не працюватиме в Росії. Я це зрозуміла ще тоді. Для мене це не бізнес, а якась Червона шапочка в казці про синього бика… Щобільше, кататися під пісні Кіркорова – це ганьба. Краще бути голодним, аніж харчуватися багном. Після нашого звернення до Томаса Баха, вони називали мене дурепою, яка нічого не розуміє. З їхніх вуст – це був найкращий комплімент.
— Чому більшість російських фігуристів мають проблеми з допінгом на Олімпіадах? Чому їх повністю не відсторонять від змагань за це?
— Підбір дітей там – це конвеєр. 99% дітей ламають – і про це ніхто не говорить. Подібний формат є неприпустимим, адже він руйнує особистість. Достатньо просто подивитися інтерв’ю Тутберідзе (російська тренерка з фігурного катання – ред.). Її прямо питали щодо вживання мілдронату (мельдонію), коли його внесли в список заборонених речовин. Вона сказала, що всі навколо дурні, адже мельдоній – це не допінг. Найсмішніше, вона запевняла, що вони шукатимуть інші речовини для використання. Потім її ж спортсменку Камілу Валієву, фанатку Путіна, “ловлять” на забороненій речовині. Мілдронат взагалі не можна вживати дітям – навіть в інструкції це написано. Тому, хоч як дивно, але вони самі фактично ніколи не заперечували, що використовують допінг. Плющенко взагалі називав мілдронат аскорбіновою кислотою. І ще стосовно Валієвої. У 2022-му році після повномасштабного вторгнення Путін запросив до себе російських спортсменів, зокрема й її. Вона тоді на свій день народження дякувала Путіну за все. Ну що ж, бажаю, аби на її ковзанку не прилетіла ракета…
— Частина російської “еліти” у фігурному катанні – уродженці України. Чому вони підтримують війну?
— Хто платить – той і музику замовляє. Розумієте, кожен все одно відповідатиме за свої вчинки хоча б перед власною совістю. Оцінювати ситуацію потрібно не тільки в момент боротьби, а й після неї. Якщо ми візьмемо окремо, наприклад, Тетяну Навку, уродженку Дніпропетровщини, то це – не людина. Це створіння, яке намагається вижити. Після всього, що сталося, після ракет на “Метеор” – їй теж прилетить. Енергія не може летіти в один бік. Наш світ узагалі існує за принципом обміну енергії: скільки ти світові дав – стільки ж він поверне… Почекайте, те, що їх не допустили до змагань – це лише початок. Згадаєте мої слова.
— Як ви ставитеся до колишнього віцепрезидента УФФК Петренка, який поїхав виступати у льодовому шоу Навки після початку повномасштабного вторгнення?
— Мене неодноразово запитували про нього, але у мене немає слів. Я про нього все знаю ще з дев’яностих років. Він – проросійська людина, тому з ним все давно зрозуміло. Для мене це не той, з ким можна піти в розвідку, – звичайний зрадник.
— Як ви оцінюєте зміну системи правил у фігурному катанні?
— Люди розуміють, що фігурне катання повинно змінюватися. Це настільки цікавий, видовищний вид спорту, що його не можна обмежувати четвертними стрибками. Варто розвивати артистизм, приносити щось нове в цей спорт. Наприклад, є такий оберт, коли спортсменка хапає ковзан і підносить його до голови. Я – перша, хто це зробив. Свого часу це виглядало, як помилка на льоду. З часу моєї перемоги минуло 30 років, але коли я розмовляю з колегами, то вони зауважують, що мій “лебідь” був тоді шоком. Соня Хені, наприклад, триразова олімпійська чемпіонка, свого часу започаткувала в США шоу з фігурного катання. Такі, як вона, справді прикрасили наш спорт. У 1994-му я виграла Олімпіаду завдяки артистизму. Вона досі на вершині за рейтингом переглядів. Після цього в США зрозуміли, що саме артистизм “продає” Олімпіаду. А ось скандал з Валієвою (позитивна проба на допінг – ред.) – це про дитячий аб’юз, на який люди дивитися не хочуть. Він лише опустив рейтинг фігурного катання. Тому зараз тривають кулуарні розмови про те, як підняти вплив цього виду спорту.
— Чи слідкуєте ви за українським фігурним катанням?
— Звісно! Нещодавно у нас із федерації пішло двоє людей, Дмитро Шкідченко і Михайло Макаров – обидва померли. Зараз федерація намагається відновити роботу. До нас приєднався Максим Нікітін. Робота триває.
— Чи можете виокремити когось з українських фігуристів? За ким варто спостерігати особливо уважно?
— Потрібно почекати зараз. Поки я не можу нікого виокремити, тому що зараз потрібно сфокусуватися на війні. В цьому сезоні багато що зміниться. До всіх українських фігуристів я ставлюся, як до однієї команди. Можна багато чого говорити, але, на жаль, в наш час багато залежить від навколишніх факторів. Хочу побажати нашим фігуристам всього найкращого. Варто триматися на ногах і рухатися вперед.
— Після вашої перемоги на Олімпіаді рівень фігурного катання в Україні поступово знижувався. Як покращити наші виступи на міжнародній арені, як відродити цей вид спорту в Україні?
— Давайте про це пізніше поговоримо. Розумієте, складно говорити про майбутнє, коли умовно сьогодні обстріляли “Метеор”. Варто вкладати гроші в інфраструктуру, але точно не зараз. Сьогодні необхідно зберегти хоча б те, що залишилося у світі фігурного катання. Багато інфраструктури в Україні пошкоджено, зруйновано. Частину точно не вдасться відбудувати. Спортсменам зараз вкрай складно, адже вони виживають. Я – не людина, яка може вплинути на ситуацію в Україні, але точно знаю, в яких умовах тренуються українські спортсмени. Я пишатимусь ними, коли вони поїдуть на Олімпійські ігри-2024. Саме тому ми й спортсмени. Варто збиратися силами у потрібний момент і показувати свій рівень. Якісний спортсмен – подібний до воїна, який повинен демонструвати клас тоді, коли потрібно, а не тоді, коли хочеться. Лише тоді люди в спорті будуть поважати тебе.
— Чи правда, що під час фінального виступу на Олімпіаді-1994 ваш тренер крикнув вам, що ви не дотягуєте до “золота”, тому потрібно було змінити програму безпосередньо на льоду?
— За цей час була проведена колосальна робота над собою, але в аспекті змагань все було, як завжди. Я змінювала програми ще на самому початку своєї кар’єри. Я завжди займалася імпровізацією у всіх виступах. У мене не було жодної однакової програми: ніхто не знав, що від мене очікувати. Коли на Олімпіаді я викинула каскад з програми, стало зрозуміло, що не дотягую по балах до перемоги. За декілька секунд до кінця я все ж виконала його. Потім – розплакалася. В той момент я зрозуміла, що змогла вистояти. Я не здалася за день до змагань, коли отримала травму на тренуванні. Мені наклали 3 шви на ногу. Я робила те, що люблю, і зробила це добре.
— Розкажіть, будь ласка, подробиці інциденту з прапором і гімном.
— Після виступу мене одразу закрили в роздягальні. Потім я пішла проходити допінг-тест. Після цього до мене підійшла Єріна Ріббенс, яка була перекладачем і працювала в команді промоутерів Олімпіади. Вона сказала, що у них є прапор, але немає гімну України. Поряд стояв Валерій Борзов. Він сказав нашому тімлідеру Людмилі Михайловській, мовляв, “якщо зараз не зіграє український гімн, мені й тобі в Україну краще не повертатися”. Я не могла вийти на вручення медалей 45 хвилин, аж поки не привезли запис гімну. Ви навіть не уявляєте, що відбувалося за лаштунками. Людмилу посадили на поліцейський автомобіль з мигалками, повезли назад в олімпійське селище. Звідти, зі своєї сумочки вона забрала диск з гімном і привезла його адміністраторам. А прапор у підсумку все ж перевернули. До речі, нещодавно я говорила з Анастасією Макаровою, донькою Михайловської, і знаю, що цей диск досі є у неї.
— Як ви вважаєте, якою буде Україна майбутнього?
— Україна буде процвітати. Тільки б знищити всіх російських загарбників. Мені здається, що мало хто розраховував на людей в Україні, але саме вони довели свою силу. Українці відбудують свою прекрасну країну і житимуть щасливо. Розумієте, покоління людей змінилося. У 1994 році ніхто з нашої делегації англійською не говорив. Зараз же українська молодь має прекрасну освіту – це нове покоління світлих людей. Для мене це зовсім інша когорта демократичних особистостей. Ви по-іншому думаєте і це дає надію на розвиток.
— Ви раніше говорили про те, що народилися росіянкою, виграли Олімпіаду для України, а помрете американкою. Чи шкодуєте ви про сказане зараз?
— Я не збрехала – просто неправильно сформулювала свою думку. Я народилася в СРСР, виграла «золото» за Україну і вже достатньо довго прожила в США. На той момент я просто констатувала факт. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, моє українське коріння настільки потужно проявилося. Я ж з Дніпропетровщини. Моя мама померла, коли мені було 13 років. У такому віці особливо важко втрачати маму. Після цього ти шукаєш її образ в інших жінках. Її немає більше серед живих, але водночас вона – мій янгол охоронець, який лежить в Україні. Поряд з нею – мій батько. Неважливо, де я живу зараз, мій янгол охоронець завжди буде в Україні. Я – українка, яка знаходиться на стороні світлих людей. Я настільки сильно переживаю за Україну, що інколи доводиться просити допомоги у психологів. Мені дуже боляче. Я ніколи не думала, що це можливо. Від болю сльози досі котяться, але я зібралася і тримаюся міцно.
Знаєте, коли людина зла, то може наговорити багато поганого, але варто оцінювати не слова, а вчинки. Так, я зі злості наговорила за своє життя достатньо, але коли треба було обирати, на чиєму ти боці, – я обрала. Слава Україні!
Виталий Ткачук, Киев
Как сообщала Одесса News, в августе 2021 года воспитанница одесской школы фигурного катания Оксана Баюл, которая принесла Украине первую за время независимости медаль на Олимпийских играх, отказалась от украинского гражданства. О своём решении она сообщила в Іnstagram. «Я делаю это. Я очень взволнована, США. Пришло время. Слава богу, за всё спасибо. Я больше ничего никому не пытаюсь доказать. Нет, так нет — головой о бортик без меня. Конституция Украины провозглашает, что в Украине разрешено только одно гражданство… По украинскому законодательству, если гражданин Украины приобретает гражданство другого государства, он всё равно признаётся гражданином Украины в правоотношениях. Я отказываюсь от украинского гражданства», — написала Баюл.
Фото из архива Оксаны Баюл
Больше новостей на нашем Telegram-канале: https://t.me/+K3QIJDVwDQhmNDMy
