31 жовтня минає п’ять років, відколи пішов у засвіти Володимир Рутківський – відомий письменник, який подарував українським дітям захопливі пригоди, власних героїв і віру в перемогу. Лауреат Шевченківської премії, автор знаменитих «Джурів», «Сторожової застави», «Синіх Вод», «Гостей на мітлі» та багатьох інших книжок. Він мав особливий талант: розповідати про українську історію так, що від його творів неможливо було відірватися.
Життєвим і творчим кредо письменника було «писати не про героїчну смерть, а про великі перемоги». І це не просто красиві слова. У радянські часи Рутківського звинувачували в українському націоналізмі. Його твори не хотіли друкувати українською, натомість готові були видавати в російському перекладі у Москві. А він продовжував писати, повертаючи українським дітям нашу історію, міфологію, власних героїв.
Широке визнання прийшло до письменника вже в незалежній Україні. Перший роман «Джури козака Швайки» побачив світ, коли авторові виповнилося 70. А у 2012 році за трилогію про джурів він отримав Шевченківську премію.
«Мені пощастило знати пана Володимира особисто, – пригадує у розмові з кореспондентом Одеса News кінопродюсерка Галина Храпко. – У 2016 році ми працювали над сценарієм екранізації першої книжки «Джури козака Швайки». Сценарій за мотивами роману писала Ірен Роздобудько. Проєкт брав участь у конкурсному відборі Держкіно, попри високі оцінки експертного оцінювання, на жаль, державного фінансування так і не отримав. Тоді перенести пригоди джурів на великий екран нам не вдалося.
Особливо запам’яталася одна з наших зустрічей в останній день Одеського міжнародного кінофестивалю. Ще тоді, коли фестиваль справді був міжнародним і по-справжньому одеським – відбувався на кількох майданчиках міста, збирав кінематографістів і гостей із різних країн. Пан Володимир прийшов разом із дружиною, пані Людмилою. Представив її з усмішкою і неприхованою гордістю: його натхненниця, перша читачка і найголовніша критикиня. Ми довго розмовляли. Про зросійщену Одесу, про те, як важливо через книжки й кіно популяризувати українську мову серед дітей та молоді. Про те, що мова – не просто засіб спілкування чи ознака національної належності. Це ще й кордон, який проходить через серце, і що вона коріння, яке тримає нас навіть тоді, коли землю вибивають з-під ніг.
Говорили про нерозривний зв’язок мови, національної пам’яті та національної безпеки. Говорили про війну і наших хлопців на Сході, про Крим, який обов’язково повернеться під український прапор. Про літературу, музику, кіно. І про… абрикоси.
Наступного дня в переповненому «Інтерсіті» раптом запахло стиглими абрикосами. І почувся знайомий баритон пана Володимира: «Галино, у вас в Києві таких немає, це з мого саду, одеські, сам назбирав». Досі пам’ятаю цей аромат, смак і його очі – усміхнені, такі живі, під густими розкішними бровами».
Галина Храпко підкреслює, що “Володимир Рутківський узагалі вмів дивувати. І не лише своїми історичними пригодами. Взяти хоча б казкову повість «Гості на мітлі», де відьма Ядвіга Олізарівна та її кіт Аристарх потрапляють у вир пригод, а за гумором і фантастичними подіями ховаються цілком серйозні роздуми про добро, зло та людські вчинки.
Уперше ця історія побачила світ ще 1988 року, а через тридцять років увійшла до Почесного списку Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги – International Board on Books for Young People. Ця міжнародна організація популяризує найкращі зразки дитячої літератури з різних країн світу. До її Почесного списку раз на два роки включають особливо визначні книжки, відзначаючи письменників, ілюстраторів і перекладачів. Таке визнання стало ще одним підтвердженням того, що українські казкові світи можуть бути цікавими читачам далеко за межами України”.
За спогадами Галини Храпко, “Рутківський вважав, що національна література має два крила: історію та міфологію. І все життя намагався повернути українським дітям обидва. Його герої були сміливими, кмітливими, часом бешкетними, помилялися, потрапляли в халепи, але знаходили вихід навіть із, здавалося б, безнадійних ситуацій.
А ще письменник дбав про тих, хто прийде в літературу після нього. Частину грошової винагороди від Шевченківської премії він використав для заснування літературно-мистецької премії «Джури», щоб підтримувати авторів книжок для дітей та юнацтва”.
Володимир Рутківський пішов із життя 31 жовтня 2021 року у віці 84 років, так і не побачивши своїх джурів на великому екрані.
«Мені й досі хочеться, щоб ця історія отримала кінематографічне продовження. Щоб наші діти побачили джурів такими, якими їх змальовував у своїх книгах Володимир Рутківський: сміливими, винахідливими, веселими, здатними долати найскладніші випробування. Бо він добре розумів те, що особливо важливо пам’ятати сьогодні: нашим дітям потрібні історії про перемоги. І герої, які вміють перемагати й надихати», – підсумовує Галина Храпко.
Фото з архіву Галини Храпко та відкритих джерел
Більше новин на нашому Telegram-каналі: https://t.me/+K3QIJDVwDQhmNDMy
