Вже майже 50 років за природними явищами, що відбуваються в Національному природному парку «Тузлівські лимани», спостерігає доктор біологічних наук, професор, начальник науково-дослідного відділу Нацпарку Іван Русєв.
Знаний не лише в Україні, але й у світі, одеський еколог знайшов час, аби відповісти на запитання нашої редакції.
— Іване Трифоновичу, вже майже півстоліття свого життя Ви спостерігаєте за життям представників дикої природи тієї території і акваторії, де 1 січня 2010 року було створено Національний природний парк. Чи могли б Ви окреслити позитивні та негативні тенденції, що відбулись за цей час в природі?
Так. Я з знаю Тузлівські лимани з дитинства. Тоді вони виглядали неймовірно чистими та багатими на рибу і птахів. Тоді ще були живі малі річки, які живили лимани, не було таких потужних забруднювачів з жахливою хімізацією полів, не було забруднювачів з Дунайською водою, яка зараз попадає через озеро Сасик, котрий радянська система перетворила на відстійник. Тоді не так ще потужно працювали тисячі баз відпочинку з поганою або повною відсутністю очистки стоків, що скидаються в лимани. Поступово, з розпаюванням землі, фермери почали красти і розорювати землі навколо лиманів. Все це призводило до поступових негативних наслідків для лиманів, і зараз один з найбільш навантажених антропогенним тиском лиманів — Малий Сасик — потребує відновлення.
Але є і позитивні моменти. Тоді, в ті далекі часи були масштабні плани по забудові піщаного пересипу моря та берегів лиманів. Але зі створенням першої місцевої громадської організації «Відродження» у 1996 році, яку очолила тоді молода екологиня Ірина Вихристюк, почалась реальна, а не бутафорна боротьба з порушеннями. Потім зі створенням Національного парку «Тузлівські лимани», у витоків якого були у тому числі я та Ірина, а потім з приходом нашої команди в Нацпарк, яку я очолив у 2015 році, ми надали потужної активності на захист лиманів. Сотні судових справ, фізична боротьба команди Парку заради збереження ресурсів природи, адвокатія друзів парку в різних напрямах по всій Україні проти браконьєрства, сьогодні мінімізували натиск на дику природу, біорізноманіття і особливо на піщаний пересип моря. І пляжі не забудовані. Це, звичайно, позитив.
— Чи можна сказати, що з території Парку, наприклад, зникли якісь види тварин чи птахів?
Ні. Такого поки немає, але є тенденція на зниження рибної продуктивності через нееконтрольований промисел протягом багатьох років, через браконьєрство, яке, на жаль, ще дахується правохоронцями, екоінспекцією, рибним патрулем, поліцією. Але ми ведемо послідовну, жорстоку і справедливу боротьбу.
— Чи завжди профільне міністерство, яке зараз має назву Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, є другом Національного природного парку?
На жаль, за багато років не було реальної підтримки нашої діяльності, наших природоохоронних ініціатив за рідким виключенням окремих чиновників, які дійсно нам сприяли. Серед них був пару років Едуард Арустамян — наш безпосередній куратор Нацпарку, якого, на жаль, звільнили.
— У своїх публікаціях й, зокрема, у нашому виданні, Ви неодноразово розповідали про боротьбу з місцевою владою, яка чинила всілякі перепони керівництву НПП в реалізації різноманітних проєктів, що сприяли б поліпшенню природних процесів. Чи досягла ця боротьба того ефекту, на який Ви сподівались?
На жаль, за всі роки ні місцева, ні обласна влада (адміністрація або рада) не допомагали парку жодного разу. Навпаки, вони часто заважали нам виконувати свої прямі обов’язки і навіть блокували відновлення водообміну між морем і лиманами. А в останні роки Одеська обласна адміністрація, її департамент екології просто примітивно блокують можливість рибалкам ловити в законний спосіб рибу, створюючи реальну соціальну напругу. І роблять вони для того, аби будь-якими шляхами прибрати керівництво нашого Парку і поставити своє, зручне, кишенькове для дерибана ресурсів. Але у нас немає іншого вибору, як йти законним шляхом і боротися з будь-якими проявами злочинів і порушень законів України і міжнародних угод.
— Іване Трифоновичу, нині багато йдеться про глобальне потепління, кліматологи б’ють на сполох через зростання температури на планеті. Інформації про нещодавне підтоплення Одеси, шквали, вітри, величезну кількість опадів у нас, журналістів, викликають бажання назвати якимись апокаліптичними заголовками. Чи Ваші спостереження в НПП підтверджують ці занепокоєння? Чи відчуває вже природа Національного парку наслідки від зміни клімату?
Так. Дійсно, останніми роками в природі фіксуються надзвичайні, нетипові зміни. І це реальна ознака розбалансування клімату за період так званої промислової революції. І що важливо розуміти, що науковці, а тім більше пересічні громадяни не спроможні спрогнозувати можливі катастрофи чи катаклізми. На прикладі нашого Парку ми бачимо вплив змін на появу нових для парку видів, зокрема, таких як павуки хейератум та відомі кожному українцю фламінго. До речі, фламінго у нас в Парку і в цілому в Україні знаходяться зараз на Півночі свого ареалу. Тобто вони просунулись на Північ І це одна з ознак зміни клімату.
— Ми не можемо сьогодні не говорити про вплив бойових дій на природу. Що Ви можете сказати про це після більш ніж трьох з половиною років війни. Що, які тенденціїї викликають найбільші побоювання?
Так. Повномасштабне вторгнення рашистів в Україну — це жахливі наслідки для тварин і їх місць проживання. Бомбардування, пожежі, важкі обламки від падіння ракет, різних снарядів, пожежі, потужні сонари від рашистських кораблів і субмарин, підрив мін і багато ще всього, що руйнує звичайний ритм і пульс природи.
Тільки два приклади наведу. Дельфіни і фламінго. Ці унікальні і тендітні тварини зазнали потужного впливу. Дельфіни за більше 3-х років війни втратили більше 80 тисяч своїх братів. А фламінго за роки війни змогли тільки один раз відтворитися. Але ж два роки вони втрачають гнізда, яйця від війни, і не можуть відтворитися!
— Як сталось, що ви обрали біологію сенсом свого життя?
В дитинстві дуже любив мандрувати по природі навколо нашого села. Тоді, у 60-х роках подали до нас дунайську воду, створивши водосховище. Там з’явилось багато птахів, які я хотів вивчити. Часто малим ходив з вудкою на рибалку і мріяв дізнатися, хто вони. На жаль, в школі таких знань не давали, і я вирішив їхати до університету в Одесу і вчитися на біолога. Тоді вперше з двома студентами отримали можливість навчатися по вільній програмі, тобто нам дали можливість займатися наукою, вивчати природу і зустрічатися з вчителями і професурою у зручний час і здавати заліки та екзамени. Після закінчення університету отримав запрошення працювати у протичумній системі СРСР. І одразу відправили в експедицію вивчати людську чуму в природних осередках степів і пустель навколо Аральського моря. Там я, молодий вчений, багато мандрував і становився свідком знищення унікального Аральського моря. А воно зникало, тому що радянська система тотально викачувала прісну воду на зрошення бавовни і кукурудзи з великих річок Амудар’ї і Сирдар’ї, які живили море. Це мене вразило і з середини 80-х років, окрім науки, я активно почав займатися охороною природи, зокрема створювати національні парки на Півдні України. В одному з них зараз і працюю.
— А цікаво, чи багато в Україні докторів біологічних наук?
Докторов біологічних наук зі спеціальності «Екологія» не багато. А ті, що вийшли з глибинки української Бесарабії, мабуть, я єдиний.
— Міжнародний союз охорони природи (МСОП) оприлюднив нову глобальну оцінку, яка показує, що понад половина видів птахів у світі перебуває у стані скорочення. Як з цим справи у Нацпарку?
Так. Всесвітня організація Birdlife International, яка займається птахами і відповідає від імені МСОП — міжнародної спілки охорони природи-за моніторинг птахів, нещодавно провела оновлення Червоного списку 2025 року, що включає переоцінку 1360 видів птахів. Враховуючи всі 11 185 видів, які оцінюються у всьому світі, 11,5% знаходяться під загрозою. 61% видів птахів у світі мають скорочення популяції, переважно спричиненою втратою середовища та деградацією. І тільки охорона ключових зон біорізноманіття в усьому світі, відновлення екосистем та забезпечення сталого керування сільським, лісовим та рибним господарством допоможуть вивести ці види на шлях відновлення.
У нас в Нацпарку, як я вже казав, в цілому все добре, навіть нові види з’являються, зокрема, фламінго. Наша команда робить все можливе для збереження середовища існування птахів і безпосередньо захищає їх право на життя методами екоосвіти, просвіти, в судах і в реальних фізичних боях з браконьєрами, за що я і маю декілька зламаних ребер, щелепу та інші ушкодження.
— Днями НПП отримав звання рейнджерів року. Чи передбачає цей статус Парку якесь фінансове заохочення? Якщо так, то яким чином керівництво НПП розпорядиться цими коштами?
Так. Ми пишаємось такою високою нагородою і таким всесвітнім визнанням. Поки що вручили лише диплом і медаль. Стосовно суми — це може бути від 10 до 20 тис доларів США в залежності від рейтингу, який ще проведуть між учасниками.
Сума чимала, адже ми від держави на реальну роботу підтримки не маємо. Тільки невелика заробітна плата і на дрібниці. Але нам потрібно пальне для проведення рейдів, на утримання авто, потрібно видавати екоосвітню продукцію, видавати книжки. Потрібне обмундирування для інспекторського складу. Для наукової роботи потрібні сучасні прилади моніторингу за довкіллям. І напрямки використання коштів, що можуть надійти від такої високої нагороди, ми, звісно, будемо вирішувати колегіально і обов’язково відзвітуємо перед українським суспільством.
Іване Трифоновичу, щиро вдячні за інтерв’ю. Зичимо Вам особисто, всім працівникам Національного природного парку успіхів у всіх Ваших справах і починаннях, і, звичайно, миру.
Фото: Іван Русєв, Ірина Вихристюк, Владислав Балінський