В Одесі два дні знімали короткометражний фільм «Віддалені наслідки». Це історія про внутрішні рани, які залишає війна. На запрошення однієї з авторок сценарію — одеської письменниці Ксенії Заставської (Оксани Присяжнюк) — наш кореспондент побував на знімальному майданчику.
Атмосфера, що тут панувала, відразу захопила. Кожен чітко знав свою справу і здавалося, що команда співпрацює не вперше. Ми спитали про це у Ксенії Заставської.
— Команда в нас була одесько-київська. Зустрілися майже всі вперше за день до зйомок. Дійсно, працювали так злагоджено, наче давно знайомі. Це тому, що організацією займалася професійна продюсерка, дуже талановита і щира людина Наталя Делієва. Вона змогла сумлінно все організувати. В перший день стався несподіваний форс-мажор. Але завдяки Наталі проблема була швидко вирішена. Не було якоїсь метушні, сварок чи непорозумінь. Навпаки, незважаючи на непростий сюжет, під час зміни локації і відпочинку всі спілкувалися, навіть жартували, підтримували один одного і допомагали. Кожен з команди знав свою справу і чітко її виконував. Саме тому вдалося зняти не за три дні, як було заплановано, а за два.
Познайомте, будь ласка, читачів зі знімальною групою.
— Розпочну з того, що сценарій написаний за оповіданням київської журналістки Наталі Твердохліб «Хупа для Естер». Під час написання сценарію я радилася з Наталею. Я вважаю її співавторкою. Бо якщо не було би оповідання, не було би фільму. На жаль, вона не змогла приїхати на зйомки. Ми робили включення онлайн, щоби привітати нашу Наталю Твердохліб і познайомити з групою. Але запланована зустріч через технічні причини вийшла не такою, як гадали. Продюсерка — одеситка Наталя Делієва, як я вже розповідала. Вона досвідчена людина і зняла кілька фільмів, як продюсерка. Ми давно знайомі і товаришуємо. Я запропонувала їй прочитати сценарій. Наталі сподобався. Вирішили співпрацювати. До речі, це наша перша спільна робота, сподіваюся, що не остання. Після затвердження акторів на головні ролі, Наталя, яка добре знайома з акторами одеських театрів, швидко змогла обрати акторів на ролі другого плану.
Чудові одеські актори — заслужений актор України Павло Шмарьов, Злата Скальська, Ляна Карєва. Вони надзвичайно талановиті. На головну жіночу роль без кастингу була затверджена народна артистка України Лариса Руснак. Так сталося, що ми з Наталею вирішили дати шанс нашій молоді. Тому над фільмом працювали киянки — молода режисерка Катя Молокопєєва і операторка Аліса Кузнєцова.
Але потрібен був художній керівник. Я звернулася до відомого режисера, свого друга Олександра Ітигілова. Ми з продюсеркою повністю довірилися його досвіду. Він прочитав сценарій і майже дослівно сказав: «Це роль Лариси Руснак.» Тому ніяких проб більше не було. Звісно, я бачила цю актрису у фільмах і на сцені театру, але Ітигілов працював з нею і відразу відчув, що це саме її роль.
Найдовше в нас проходив кастинг на роль головного героя. Всі запропоновані актори не підходили. Я теж шукала і випадково побачила фото Романа Мацюти. Його запросили на проби. Він прочитав сценарій і відразу спитав, чи вже є претендентка на головну жіночу роль. Йому відповіли, що затверджено актрису і назвали імʼя. Він сказав, що коли читав, бачив саме її, і погодився прийти. Як тільки режисерка побачила їхню парну пробу, питання з головними героями було вирішено. Всі були в захваті від того, наскільки ці актори вжилися в образи і передали їх на екрані.
Успіх фільму дуже залежить від монтажу. І нам поталанило, що погодився стати режисером монтажу і другим режисером неймовірно талановитий Роман Синчук. Він, незважаючи на шалену зайнятість, приїхав з Києва до Одеси і дуже допоміг молодій режисерці під час знімального процесу. І тепер всі сподівання ми покладаємо на професійну майстерність Романа.
Гримеркою була одеситка Ірина Дейнека. До кожного актора в неї був свій підхід. Вона чітко створила образи такі, які були прописані у сценарії.
Асистентом режисера була одеситка Оля Горенко. Ви не уявляєте, наскільки професійно вона працювала на майданчику. Адміністратор Лілія Анедченко піклувалася про всю групу, наче мама. Ми їй дуже вдячні.
Художник Людмила Маляр працювала дистанційно. Так вийшло, що вона живе у Дніпрі і не змогла виїхати до нас. Всі деталі ми обговорювали онлайн. На короткому метрі ми могли собі це дозволити.
Всі моменти нашої роботи зафіксував найкращий одеський фотограф Борис Бухман. Це для нас велика честь. На жаль, я розповіла про частину команди, про тих, з ким працювала саме я. Ще були освітлювачі, звукооператори і звукорежисери, помічники оператора. Але про всіх докладніше зможе розповісти Наталя Делієва. А я вперше для себе опанувала професію костюмера.
— Як цікаво. Ви дивуєте. Розкажіть про це.
Так вийшло, що я дуже переймалася кожною деталлю костюма. Спочатку спробувала розповісти костюмеру, що потрібно враховувати при розробці костюмів, а потім зрозуміла, що краще зробити це самій. В нас були лікарі на майданчику. Тому я розпитала у знайомої лікарки , яка неодноразово проходила стажування за кордоном, як саме вдягнені і взуті лікарі там. Потім враховувала кожну деталь. Костюми для головних героїв я підбирала під характери. Щодо кольору, радилася з операторкою і режисеркою. Це був довгий процес. Було важко, бо актори в Києві, а я в Одесі. Прийшлося виїхати на примірку. Радію, що всі костюми органічно дивляться у кадрі. Щиро дякую за поради своїй двоюрідній сестричці Оксані Іващенко, яка допомогла з вибором однієї з суконь для головної героїні.
— Як ми вже писали раніше, сценарій до цього фільму вже отримав 13 міжнародних відзнак. Чому саме ви вирішили довірити зйомки фільму дебютантам?
Режисерка Катерина Молокопєєва і операторка Аліса Кузнєцова, дійсно, молоді. І цей фільм став для них дебютним. Ми довго радилися з Наталею кому саме довірити зняти складну драму, хоча і короткометражну. Вирішили, що потрібно все робити задля того, щоби допомагати нашій молоді розкривати свої таланти. Зараз найважчий час для нашої країни, і не секрет, що багато талановитих молодих людей не можуть знайти себе, тому залишають Україну. Ми маємо давати шанс молодим. Ви, напевно, памʼятаєте, як скептично поставилися деякі експерти під час пітчингу Держкіно до того, що компанія КалинаФільм і продюсерка Галина Храпко намагалися дати шанс розкрити талант молоді, а саме довірити зняти фільм Катерині Молокопєєвій. Держкіно відмовило, а от канадсько-український фонд зробив це замість них і надав такий шанс молоді. Сподіваюся, що нова Рада і нове керівництво Держкіно буде враховувати попередні помилки і працювати професійно.
— Ви знімаєте цей фільм за підтримки канадсько-українського фонду?
Так. Але «Перший благодійний театральний фонд, який очолює Наталя Делієва, наскільки мені відомо, отримала тільки частину коштів від канадсько-українського фонду на зйомки фільму. І, коли чесно, я не володію повною фінансовою інформацією, бо не є продюсеркою. В нашій команді кожен займається суто своєю справою. Я, наприклад, після того, як врахувала всі побажання режисерки і внесла зміни до сценарію, не втручалася в знімальний процес. Вважаю, що це є правильним.
— А що у вас за нова традиція з’явилася на честь початку зйомок замість биття тарілки з іменами групи?
Це не нова традиція. В світі кіно це називається The Champagne Roll. Мені про неї розповів Олександр Ітигілов. Річ в тім, що ніде в світі, окрім колишніх радянських республік, не розбивають тарілку перед зйомками. Це суто «совкова» традиція. Ми всі разом — і я, і продюсерка, і режисерка з операторкою вирішили не бити тарілку і не копіювати традицію, яку у світі називають «російською». Тоді Ітигілов підказав іншу. А я запропонувала світову традицію трохи прикрасити. На одному боці великої пляшки ми написали назву і всі імена, а на другому боці кожен поставив свій автограф. Гарні етикетки розробила наша художниця Міла Маляр. Знаєте, це був своєрідний сюрприз для всієї нашої команди.
Які ваші подальші плани і коли очікувати на премʼєру?
Короткометражні фільми, зазвичай, демонструються на фестивалях. Ми вже маємо плани з цього приводу і розуміємо, на які саме фестивалі подаватимемо наше кіно. Але головне для нас, як зазначає Наталя Делієва, це культурна дипломатія. Ми прагнемо, щоби цей фільм подивилися люди в різних країнах і зрозуміли, що саме зараз переживають і відчувають українці. Наша мета донести світові правду про наслідки війни. У фільмі не буде воєнних дій і страшних сцен, але він буде зрозумілий всім. І хоча Наталя Твердохліб написала оповідання про наслідки Другої світової війни, але ми знаємо- історія йде по колу і, на жаль, все повторюється.
Ну що ж, сподіваюсь разом з нашими читачами, що все у вас вийде, як задумано. Дякую за розповідь, щиро вдячний за запрошення на знімальний майданчик.
Фото: Борис Бухман, Наталя Делієва
Більше новин на нашому Telegram-каналі: https://t.me/+K3QIJDVwDQhmNDMy